"Вирвані сторінки з записника" ЧАСТИНА_12

збірка творів автор Кольпиш В



ЩЕ ОДИН УРИВОК НЕЗАКІНЧЕНОЇ ДУМКИ

 

…дрібна мошкара місить повітря в вузькому промені, що пробився крізь крони дерев, намагаючись максимально увібрати скороминуще осіннє тепло. Листя ще чкийсь тиждень тому були по літньому яскраво зелені тепер поступово вкриваються бакрянцем. Осінь - гра кольору, відтінків і контрастів… поки ще теплий вітер кружляє  пожовтілі вісники осені – листочки, то здімаючи їх у ритмі вальсу, то безжалісно жене по землі перекочуючи немов морськи хвилі.

            В подиху вітру відчувається і подих справжньої осені. В ньму неймовірними відтінками змішані терпко-гіркий присмак опалого листя, свіжість дощів, аромат диму і ще щось таке депресивно-ностальгічне… Щось таке чого неможна описати словами, а можна лише відчути. Не даремно  стільки видатних і талановитих поетів і пісменників минулого і сучасності  описують цю пору року. Так ось і я вкотре намагаюсь описати і записати ті відчуття, почуття, думки що навіює на мене кожного разу  осінь.  Щось виходить відвертим маренням, щось доволі вдало. Та й я не претендую на високі оцінки своєї «творчості» . я людина 21 сторічча поглинута технічним віком і розуміюсь більше в радіоапаратурі ніж в поетичних висловлюваннях.

Та здається всетаки якась іскорка в душі жевріє, час відчасу спалахуючи несміливим вогником… народжуются рядки. По декуди сумбурні, вирвані з контексту, а інколи і взагалі одне речення… хтось колись дуже влучно підмітив «немов оголений нерв» відчуваєш зміни в природі.  Ніби  тонкі гострі голки пронизують наскрізь і дістають з глибин, із всіляких затягнутих павутинням і різноманітним мотлохом, куточків душі

щось насправді цінне і важливе ніж буденність і загальноприйняті псевдоцінності.

            Здається я дійсно безнадійний.  Вже  кілька годин сиджу спостерігаю за деревами, на повні груди вдихаю аромат осені. З дитячим захопленням спостерігаю як човник кленового листочка, обережно колисаючи в своєму лоні маленького павучка, спускається з високої гілки на тораву. Як насиння клена зі своїми природніми лопатями підхопив порив вітру і поніс цю маленьку ескадру гелікоптерів по далі від материнського дерева…

 

….шкода що людство в шаленій гонитві за прогресом, жагою наживи та влади,буденними клопотами перестали помічати такі прості і в одночас чудові моменти.людство забуло що воно є частинкою цього світу. Де є гармонія і сенс у кожній травинці і створили собі власне пекло, де знищується все дане Богом людині.

 

—К.В.—   2014р.

           



Создан 18 фев 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником